Обов’язок по утриманню малолітніх та неповнолітніх дітей інших членів сім’ї та родичів

. Тому, у випадку відсутності батьків або якщо батьки з поважних причин не взмозі утримувати дітей, обов'язок по утриманню малолітніх, неповнолітніх дітей може бути покладений на інших родичів:

• баба, дід;
• брати, сестри;
• мачуха, вітчим;
• особа, в сім'ї якої виховувалася дитина.

Такий обов'язок по утриманню-є взаємним. Так, наприклад, баба, дід(прабаба, прадід) непрацездатні і потребують матеріальної допомоги, тоді повнолітні внуки, (правнуки) в свою чергу зобов'язані іх утримувати, якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

• факт сімейних зв'язків (баба, дід — онуки, прабаба, прадід — правнуки, сестра брат тощо), свояцтва (мачуха, вітчим — пасинок, падчерка) або визначених знаходженням дитини на вихованні в іншій сім’ї (дитина — особи, у сім’ї яких вона виховувалась).
• факт відсутності у потенційних утриманців родичів більш близького ступеня спорідненості або встановлена судом неспроможність останніх надавати належне утримання іншим особам з поважних причин. (поважними причинами можуть бути факт непрацездатності, виконання аліментних обов’язків стосовно більш близьких родичів при низькому рівні доходів, багатодітність тощо).
• фактична можливість надавати матеріальну допомогу;
• визначена неможливістю самостійно забезпечити своє існування, потреба у матеріальній допомозі й утриманні з боку інших осіб, коло яких визначене законом ( виникає внаслідок малоліття (неповноліття).

Баба та дід зобов’язані утримувати своїх малолітніх і неповнолітніх онуків до досягнення ними повноліття за наступних умов:

• малолітні та неповнолітні особи мають бути позбавлені можливості отримувати матеріальну допомогу від своїх батьків.

Підставами, що унеможливлюють отримання допомоги від своїх батьків є-

• у них немає матері або батька (фактична смерть батьків або оголошення їх померлими у порядку, визначеному положеннями ст. 46 ЦК).
• не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання.

До таких поважних причин, за яких батьки не можуть утримувати дитину, можна віднести:

• тяжку хворобу, яка перешкоджає їм працювати;
• інвалідність, якщо пенсії недостатньо не тільки для утримання дитини, але й для утримання себе, коли потребується систематичне лікування, придбання дорогих медикаментів, а це, у свою чергу, призводить їх до нужденності;
• поважним слід вважати випадки, коли батьки визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими або є неповнолітніми.

Визнання фізичної особи, яка є матір’ю або батьком малолітньої або неповнолітньої дитини, безвісно відсутньою (ст. 43 ЦКУ) не завжди призводить до виникнення у її баби, діда обов’язку щодо її утримання. Відповідно до положень ч. 4 ст. 44 ЦКУ за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою (а також особи, місце перебування якої невідоме) надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов’язані утримувати. У зв’язку з цим обов’язок баби, діда щодо утримання своїх онуків виникає тільки за відсутності у них матері, батька, визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми (або у випадку, коли їх місце перебування невідоме), майна, за рахунок якого може надаватися належне утримання їх дітям. У випадках, коли у дитини є батьки, позбавлені щодо неї або всіх своїх дітей (ч.3 ст. 164 СКУ) батьківських прав, вони не звільняються від обов’язку щодо її утримання (ч. 2 ст. 166 СКУ). Тому, якщо утримання, яке надається дитині її батьками, позбавленими батьківських прав, є належним, на бабу, діда не може бути покладений обов’язок щодо утримання своїх онуків до досягнення останніми повноліття.

Закон не робить різниці - по якій лінії (батьківській або материнської) існують родинні відносини між онуками та їх дідусями і бабусями. Тому аліменти на утримання онуків при наявності необхідних підстав можуть бути стягнуті як з батьків (одного з них) батька, так і з батьків (одного з них) матері дитини або з тих і інших одночасно. Обов'язок по утриманню покладається як на працездатних, так і на непрацездатних дідусів і бабусь.

Повнолітні брати і сестри зобов’язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх сестер та братів (ст. 267 СК). Цей обов’язок вони повинні виконувати за умови потреби їх малолітніх сестер, братів у наданні їм матеріальної допомоги. Така потреба виникає відповідно до закону у випадках, коли у них немає батьків, чоловіка, дружини, або вони з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Повнолітні сестри, брати виконують вказаний обов’язок за наявності їх можливості надавати матеріальну допомогу своїм родичам.

Обов’язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка виникає залежно від наступних обставин:

• малолітні або неповнолітні падчерка, пасинок повинні на момент виникнення їх права на утримання з боку мачухи, вітчима проживати разом із ними. Якщо малолітні падчерка, пасинок не проживають разом із мачухою, вітчимом, останні звільняються від обов’язку їх утримання. У цих випадках такий обов’язок покладається на більш близьких родичів.

• якщо у них немає інших родичів, які мають можливість надавати їм належне утримання. Такими родичами сімейне законодавство визначає матір, батька, бабу, діда, повнолітніх сестер та братів. Однак, факт наявності таких родичів і їх можливість надавати належне утримання своїм малолітнім, неповнолітнім родичам (падчерці, пасинку) не звільняє мачуху, вітчима останніх від обов’язку щодо їх утримання, якщо вони проживають із ними (за умови, якщо вони мають таку матеріальну можливість).

Мачуха та вітчим можуть бути звільнені від свого обов’язку надавати утримання своїм малолітнім, неповнолітнім падчерці, пасинку лише:

• за наявності поважних причин, які обумовлюють їх неможливість надавати їм належну матеріальну допомогу;
• у випадку нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком або негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини (звільнені від обов’язку або обмежити його певним строком).

Положеннями ст. 269 СКУ закріплений обов’язок осіб, у сім’ї яких виховувалась дитина, щодо її утримання, якщо вони мають можливість надавати їй матеріальну допомогу. Відносини, які виникають між дитиною та особами, у сім’ї яких вона виховувалась, є подібними до стосунків між рідними батьками та дітьми. Але наявність у дитини родичів за походженням при визначенні кола осіб, які мають обов’язки щодо її утримання, відповідно до законодавства підлягає врахуванню. Тому обов’язок осіб, у сім’ї яких виховувалась дитина, щодо її утримання виникає за умови відсутності у неї батьків, баби, діда, повнолітніх братів і сестер. Вказаний обов’язок відповідно до законодавства не обмежується повноліттям особи, яка виховувалась у іншій сім’ї, тому він поширюється і на випадки, коли вона після його досягнення є непрацездатною і потребує матеріальної допомоги. Термін спільного проживання вказаних осіб чинне сімейне законодавство визначає у п’ять років.

Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги матеріальний та сімейний стан платника та одержувача аліментів. Якщо позов пред'явлений не до всіх зобов'язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов'язку всіх зобов'язаних осіб надавати утримання. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню, не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може визначити строк, протягом якого будуть стягуватися аліменти.

За матеріалами Білогірського бюро правової допомоги