Анонс подій
Подій не заплановано
Пошук
Поточна діяльність | Архівний відділ
Архівний відділ

                                    НАРОДНІ    МЕСНИКИ.

     Народна  партизансько-підпільна боротьба проти  німецько-фашистських загарбників  розпочалася з перших днів  окупації і охопила зайняту ворогом територію України. ЇЇ розмах не мав аналогів у світовій   історії.

Особливо великих масштабів  вона набрала  на волино-подільських землях.

Для боротьби з ворогом  на окупованій  території органи радянської влади в спішному порядку  розпочали заново відновлювати партизанську структуру, яка була ліквідована в 30-х роках  ХХ ст.

В кожному регіоні  передбачалося  створити  до 58  партизанських загонів та

декілька диверсійних груп.

В тодішній Кам”янець-Подільській області  було організовано 93  партизан

ських групи   і загони  чисельністю 805 чол, з них комуністів -115, комсомольців -230,   На підпільну роботу послано 95 чоловік.

Вже  в 1941 році  в смт.Ляхівцях, Ямполі, селах В”язовець,Семенів виникли підпільні патріотичні  організації. Їх роботою керували  Павло Федорович

Скалозуб, Микола Ілліч Вощило. Озвірілі гітлерівці розпочали  проти патріотів кривавий терор , але це  не зламало опору. Підпільники Ляховеччи- ни роздобули  невеликий друкарський вестат  і випускали листівки.

В одній з них, зокрема,патріоти  закликали :”Всі,хто може тримати  зброю,-до нас,у партизанські загони . До зброї, дорогі товариші, до зброї! Смерть  кривавому фашизму !”

    Серед тих,хто піднявся на  боротьбу з ворогом ,був Дмитро Котовський ,

який разом з батьком Тимофієм Гнатовичем  у січні 1942 року створив  підпільну групу з 12 чоловік. Вони встановили  зв”язок з партизанами Ізяслава  ,звідти одержували  і розповсюджували листівки , повідомлення

Радінформбюро , піднімали населення  на боротьбу з окупантами . Наприкінці 1943 року  підпільна група  влилася до складу  партизанського  загону під командуванням  К.С. Божевського, який до того керував підпільниками  с.В”язовець. Цей загін , як  5-й  батальйон, входив  до складу партизанського з”єднання  А.Одухи   і нараховував 450 бійців. Диверсії концентрували на стратегічній  залізничній магістралі  Шепетівка-Тернопіль ,якою окупанти везли  на схід бойову техніку і зброю.Ця залізниця на  тривалий час була повністю виведена   з ладу.

З”єднання  здійснило  948  бойових та диверсійних  операцій,,підірвало  287 ворожих  ешелонів , 2 залізничні станції,49 шосейних  мостів ,спалено 28 складів,15 електростанцій, 14 заводів . Було вбито і взято в полон понад 16 тис. фашистів і  поранено 10880 гітлерівців на території Хмельницької,Жито-

мирської ,Рівненської ,Тернопільської ,Волинської областей.

   Знищуючи  живу силу і техніку противника  ,подільські патріоти підносили моральний дух людей ,утверджували віру в перемогу , наближаючи її своїми активними бойовими  операціями.

 

Начальник архівного відділу РДА                           В.Ящук

                           

 

 

                                 Тут зберігається історія

 

 Архівні документи є складовою частиною вітчизняної та світової культурної спадщини та  інформаційних ресурсів   району, які використовуються з науковою  метою , для забезпечення  управлінської діяльності  органів виконавчої  влади  та місцевого самоврядування ,підприємств,установ та організацій  усіх  форм  власності,а також задоволення потреб громадян

соціально-правового  характеру. Їх  інформативна цінність значно зросла у зв”язку  із реформуванням  народного господарства,зміною форм власності, приватизацією майна ,розпаюванням земель    та інше.

      Архівний відділ  районної державної адміністрації реалізовує на території району державну політику  у сфері діловодства та архівної справи .Він забезпечує прийом,зберігання  та використання  документів, що утворилися в процесі діяльності   підприємств,установ,організацій району і віднесені  до Національного архівного фонду ,  координує роботу архівних  підрозділів 178 установ .

          В архівосховищі районного архіву зберігаються  13708 справ    113 фондів  періоду 1944-2015 років

          Архівні фонди  району  поділяються на два  періоди: період радянської доби (1944-1991рр)  та період незалежності України(1991-2006 ).

Фонди радянської доби представлені  органами влади району,їхніми структурними  підрозділами , сільськогосподарськими , промисловими підприємствами, установами  освіти, охорони здоров”я, культури  та ін.

В документах цих фондів  прослідковується   розвиток району  з післявоєнного часу до проголошення незалежності  України, становлення  всіх галузей господарства  району.

Після  проголошення незалежності країни розпочинаються  реформи в усіх

сферах життя .В архівних  документах   відображені  періоди  реформування агропромислового комплексу  району,зміна форм власності, процеси розпаювання та приватизації землі  тощо.

Упродовж   останніх  років  велика робота ведеться по  залученню на зберігання   фото- відеодокументів,в яких зафіксовані важливі події  суспільно-політичного,культурного життя району.

Сьогодні в архівному відділі сконцентровано  1583 фото  та  84 відеосюжетів.

    Повнота   архівних фондів району  залежить від  активноості  документування  діяльності   діючих установ, організацій.

З цією метою  в кожній установі створені архівні підрозділи, що  забезпечують  формування та зберігання документів , передачею їх на державне зберігання. Щорічно   до архіву передається  350-400  документів.

 Хочеться  відмітити  позитивну роботу  архівних підрозділів   районної державної  адміністрації ,  фінансового управління, управління Державного казначейства,Об”єднаного  управління Пенсійного фонду, районного центру

зайнятості,відділу освіти,молоді та спорту, селищних та  сільських   рад.

      Одним із основних  покликань архівної установи  є всебічне використання  інформації, що міститься  в документах.

Шляхи використання  різноманітні.  Це  організація виставок документів,  публікацій у пресі, виконання запитів установ  та громадян.

Найбільш поширеним способом використання документів   є   виконання запитів .

В 2016 році  до архівного відділу звернулось  178 заявників   письмово та  65

усно.

Тематика звернень  різнобічна: підтвердження факту роботи, виділення землі, права власності  на майно, нагородження  урядовими відзнаками та ін.

95 відсотків звернень виконані позитивно.

Відділ тісно співпрацює  із судовими та правоохоронними органами, надаючи їм необхідну інформацію.

Справедливо говориться,що без знання минулого неможливо будувати майбутнє.Тому покликання архівів - дедалі ширше пропагувати той історичний досвід, який  сформував наш народний характер, який відбиває одвічне прагнення до свободи й незалежності , використовувати безцінні 

архівні документи для виховання національної гідності , почуття гордості за                     

нашу складну, але славну історію. Сьогодні всі архівісти працюють над поповненням документального масиву , який накопичився у процесі національного державотворення. З документів, у яких зафіксовано етапи становлення держави, наступні покоління вивчатимуть історичну правду про наше сьогодення.

 

 

 

Начальник архівного відділу                                                    В.Ящук

райдержадміністрації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                   ЯМПІЛЬСЬКИЙ  ПРИКОРДОННИЙ ЗАГІН

 

  Кордони  української  республіки встановилися,як відомо, не одразу після революції, і навіть не після підписання  Леніним  Декрету Ради Народних Комісарів  про встановлення прикордонної охорони 28 травня 1918 року.

Ще довгі роки на Україні йшла війна громадянська.Тому становище на західному кордоні  у 1918-1928 роках було особливо складним .

     Тодішній уряд,після вигнання німецьких військ ,намагався зміцнити мир на західному кордоні ,однак цьому перешкоджав  уряд буржуазної Польщі.

Після ряду наступальних операцій на радянській території Польща змушена

була визнати поразку. 12 жовтня 1920 року  в Ризі був підписаний мирний договір між Польщею та Україною.Польщі при цьому вдалося  утримати за собою Західну Україну та Західну Білорусію.

     У вересні  1920 року  уряд прийняв „Положення  про охорону  кордонів УРСР для боротьби  з контрабандою  і шпигунством”, де ,зокрема, зазначалось: „Границы УССР в отношении охраны  разделяются на 3 сектора: а)  польская граница (подвижная,находящаяся в районе боевых действий) от стыка  с Западным фронтом до Каменец-Подольска…»

Прикордонні війська зазнають  цілого ряду змін  .

На початку 1923 року  створюються прикордонні війська по новій організації.

Замість дивізій,бригад і полків формуються прикордонні округи,прикордонні загони  і застави.

Тоді ж був створений і 21 –й Ямпільський прикордонний загін.Правда,спочатку  він розташувався в с.Білогородка,а в Ямпіль ,ближче до кордону,переведений дещо пізніше.

Першим з опублікованих документів,де згадується Ямпільський загін, є наказ

Окремого прикордонного корпусу  ДПУ  про наслідки інспектування прикордонних військ  західних і південно-західних губерній від 17 червня 1924 року,де  зазначається ,що „созданная комиссия обревизовала управления отрядов Славутского,Ямпольского и Каменец-Подольского”

     У донесенні Управління  прикордонної охорони ДПУ УРСР про напад польської  варти на пограничну комендатуру 5 січня 1925 року повідомлялося:

„По донесению Волынской  губернской пограничной охраны   5 января в 1 час 30 мин.отрядом  польских войск в составе 40 пеших и  трех конных было

совершено нападение  на управление  2 комендатуры Ямпольского отряда  и расположенную при ней  заставу №5  в районе селения Сивки , что в 7 км севернее  Ямполя.Нападение было отбито. С нашей стороны ранен начальник заставы  Диккерман, с польской – 1 убит . Обстоятельства нападения таковы:

весь день 4 января  поляки компактной массой  ходили и разъезжали  по своей стороне  границы против участка заставы  и  управления комендатуры.

Комендант  участка  ,предполагая вероятность налета, держал все время  заставу и комендатуру  на боевом положении. 5 января  в один час 30  мин нашими часовыми  на границе  пограничниками Звугиным и Трубицыным было обнаружено движение группы польских войск около 40 человек пехоты

и трех всадников ,ехавших впереди.Поляки,заметив обход, открыли по нему стрельбу и не приостанавливая своего движения  перешли нашу границу,сделав налет  на управление комендатуры. Здание комендатуры было  обстрелено  ружейным огнем,причем около самого здания  брошено до

30 бомб .Начальник  заставы вместе с 16 –ю красноармейцами ,выйдя на тревогу   , стал  оттеснять  противника  и был ранен.  Полякам удалось  ворваться  в квартиру начальника  заставы (они думали-это застава).Находившийся в квартире  сотрудник  выстрелом из винтовки  убил наповал  первого вошедшего поляка.  Труп унесен поляками. Вещественным

доказательством  является брошенная пилотка убитого. Убийство польского

солдата  и решительный отпор нашей погранохраны заставили нападавших отступить…

       Начальник погранзаставы     ГПУ  УССР       Быстрых   »

 

Проте  бандитські  напади білополяків  на заставу у с.Сивки не припинилися.

Один із найкрупніших  нападів  на наш кордон  було здійснено у червні 1925

року. Більше того, у директиві відділу  прикордонної охорони ОДПУ про підняття боєздатності прикордонної охорони 30 липня 1925 року повідомлялося :

„ 20 июля сего года польской пограничной охраной  выстрелом из винтовки убит  начальник заставы №4 Ямпольского отряда  т.Киселло…»

    А ось у витягу з огляду про стан охорони  державного кордону  СРСР території  УРСР в березні 1926 року   згадується загін неодноразово :

« Наблюдается  спрос на шелка,меха и другие предметы роскоши в местечках

Славута,Аннополь,Красностав   и др.

В районе Ямпольского отряда  наблюдаются на рынках еженедельных ярмарок в Ямполе,Плужном и Святце  те же товары, и недостаток ощущается  преимущественно в железных изделиях , мануфактуре и галантерее…

   В районе Ямпольского отряда  в местечках Теофиполь и Базалия имеются в подпольной продаже химическая краска, шеврогризон…Товары  французского и немецкого  производства в незначительных количествах »

 

 

 

 

За архівними документами підготувала

начальник архівного відділу                                        В.Ящук

 

 

 

 

 

 

 

 

     Нацистські  злочини   на Білогірщині  під   час  війни 1941-1945 рр

 

 

40 місяців- з червня 1941-го   по жовтень 1944  років палахкотіла  на українській землі Велика Вітчизняна війна . Лилася кров,плюндрувалися матеріальні та духовні  надбання народу.

Виконуючи вказівки гітлерівського керівництва , окупаційна  цивільна адіміністрація розпочала масштабну кампанію по знищенню  та вивезенню до Німеччини духовних та матеріальних цінностей нашого краю,розстрілів населення, вигнання його в рабство до Рейху.

Під час окупації краю нацисти здійснили  страхітливі злочини по відношенню до бійців та офіцерів  Червоної армії, які перебували в полоні.

Солдатів та офіцерів, які потрапили в полон, на збірні пункти доправляли пішим ходом.Гітлерівці не робили винятку навіть пораненим.При пішому етапуванні конвоїри чинили жорстокі розправи над полоненими. Відстаючих добивали по дорозі ,переїжджали машинами,кіньми.

Зафіксовано випадки запрягання полонених у вози.

Місцями організованого та систематичного знищення бійців та офіцерів  Червоної  армії стали створені нацистами табори.

Нацистські табори для військовополонених  були створені  в Ляхівцях та Ямполі.

Вони  діяли з жовтня 1941 по березень 1942 року

Табори були обнесені дерев”яною огорожею  та колючим дротом.По периметру таборів стояли охоронні вежі. Охорону здійснювали німецькі солдати і поліцаї.  До їх  функцій входило патрулювання навколо таборів та чергування на постах спостереження. Полонених годували двічі на день баландою і  невипеченим ячмінним хлібом(200 гр)

Місцевим жителям дозволялося приносити продукти полоненим.

Медична допомога надавалась лише у випадках загрози епідемії інфекційних хвороб. Полонені утримувались в антисанітарних умовах,в холодних приміщеннях,спали на підлозі,внаслідок чого хворіли на висипний тиф та дизентерію. Померлих ховали на місцевих кладовищах. В березні 1942 року в таборі нараховувалось 116 військовополонених.Згодом вони були конвойовані до м.Ізяслав. Місцеві жителі здійснювали викуп полонених, визволяли під розписку, або за  свідченням жінок про перебування з полоненими в родинних стосунках(зокрема в шлюбі).

      Війна,німецько-фашистська окупація стали найжахливішою трагедією і для єврейського народу. Масове винищення ,неприхований геноцид,небачені знущання  над єврейським людом  донині лякають світ жорстокістю,садизмом і варварством.

 

 

 

 

 

 

Єврейські гетто- місця   масового знищення євреїв, що створювались по всій

території  України

На території Ляховецького району єврейське гетто  розміщувалось в  райцентрі  Ляхівці.

В таборі перебувало 2000 осіб.Євреї утримувались в тимчасових бараках або

просто неба в центрі села. Гетто було загороджене колючим дротом, охорону здійснювали поліцаї в кількості 10 чоловік.Харчування практично відсутнє.

Спілкування з місцевим населенням заборонялося ,однак ,ті, в свою чергу, передавали до гетто продукти. Медичне обслуговування здійснювалось лише

у випадках загрози виникнення епідемій.В”язнів використовували на роботах

за межами села.Смертність була високою.  3413 євреїв розстріляли неподалік Тростянецького лісу. На одязі євреїв пришивались  круглі латки жовтого кольору із зіркою Давида, які обов”язково потрібно було носити. За відсутності такого знаку євреїв карали. В гетто діяв юденрад- орган єврейського самоуправління.

 

 

 

 

Начальник архівного  відділу РДА                                В.Ящук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                Голод 1932-1933 рр   на Поділлі

 

Масовий ,навмисне зорганізований радянською владою голод 1932-1933 років,призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості

України.

9 лютого 1932 року на Україні було утворено 5 областей:Вінницьку, Дніпропетровську,Київську,Харківську  та Одеську.

Територія сучасної Хмельницької області входила на той час до складу Вінницької області.

У 1932 році різко загострилася соціально- політична ситуація на селі.Насильницька колективізація  і розкуркулення викликали постійний опір

з боку селян,що призводило до застосування  військової сили,зброї   та інших

репресивних заходів до цієї категорії населення .

Селянство розцінювало дії влади як  грабіжницькі та розбійні, а саму владу як антиукраїнську,московську.В ряді сіл на півдні Поділля розповсюджувались листівки із закликами розігнати  правління колгоспів,організації голодних походів,повстань. В окремих випадках від усної агітації  переходили до розправи над активістами. Спалювалось колгоспне майно,люди,не бажаючи здавати хліб,скошували його зеленим,бойкотували збори,на яких йшлося про хлібозаготівлі.

   Посівна кампанія на Поділлі затягнулася до кінця червня 1932 року і все ж недосіяли понад 2 млн .гектарів.Просапні культури не оброблялися ,частина площ загинула, а на тих, що залишились,урожай був невисокий.

Про  масове недоїдання та зростаючу апатію селян  почали говорити у верхах

Однак Сталін не бажав обговорювати  проблему голоду.

 В норму перетворилось те, що у 1929-1931 роках вважалось”перегином”:

конфіскація зерна,одержаного на трудодні,подвірні обшуки,знущання над селянами,конфіскація будь-яких продуктів.

В травні 1932 року Вінницький обком партії змушений був надіслати телеграму у  ЦК КП(б)У ,в якій повідомив про масові випадки голоду і важке становище ,яке склалося у 8 східних районах області.

   Особливо трагічні повідомлення  про наростання явищ голодомору почали надходити протягом зими-весни 1933 року.Офіційно рееструвалися  смертні випадки  від голоду,кількість опухших сягала  близько сотні осіб в кожному

селі.

   Починаючи з весни 1933 року  смерть від голоду стала масовою.Майже всі органи ДПУ  реєстрували  випадки смертності від голоду,людоїдства та трупоїдства.Тоталітарна держава карала селян за небажання  добросовісно працювати в громадському господарстві.Терор голодом був ,як і екплуатація заможного селянства, „виховним „ заходом.

 

 

 

 

 

 

Вже на  травень 1933 року в доповідній записці Вінницької обласної оздоровчої комісії було зафіксовано пік голодомору .В ній відмічалось,що голодом охоплено 38 районів,431 сільська рада,120903 особи.

Голодомор став страшною межею.Життя розпалось на те,що було до нього,і те,що після.Він перевернув усе: плин життя,стосунки,звичаї,світосприйняття.

Голодні хлібороби втрачали працездатність,а земля-господаря.За даними на 12 квітня 1933 року Вінницька область засіяла ранніми зерновими всього 7 відсотків  площ.

Голод на Поділлі досяг апогею.Важке продовольче становище охопило  до 500 сіл  і близько 150000 чол.

Тяжке лихо,яке спіткало хлібороба в 1932-1933 роках довго ховалось  від

людських очей ,продовжуючи давити  село.Голодний,безсилий селянин  не міг працювати так, як веліла його хліборобська совість.

Але до голоду ставились як до неіснуючого явища.Сталін  наказав мовчати – і всі  мовчали.Навіть у стенографічних звітах  пленумів ЦК КП(б)У і протоколах  політбюро ЦК  слово „голод” не згадувалось,хоча із областей йшли інформаційні листи із жахливою статистикою.

Голод  1932-1933 років був найстрашнішим злочином  Сталіна і його оточення проти українського народу. Антинаціональна спрямованість дає змогу назвати його „геноцидом”.Сталінська модель форсованої індустріалізації передбачала вимогу черпати із села якомога більше ,не зупиняючись ні перед чим.В усіх цих планах селянство розглядалось як чужа соціалізмові, небезпечна для нього маса,придатна тільки для того,щоб вилучити з неї  будь-які,нічим  не обмежені ресурси.

 

 

 

 

Начальник архівного відділу                                         В.Ящук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                        

 

 

                    З  історї   архівної справи  на Білогірщині

 

В цьому році  минає  92 роки  з часу створення  перших державних архівних установ в нашій області. Впродовж цих років   архіви  проходили нелегкий шлях  свого становлення . І сьогодні система державних архівних установ нашої області - це важлива ланка загальнодержавної  архівної системи.

Архівна установа  в Білогірському районі розпочала свою діяльність 16 квітня 1935 року, розміщувалась вона в приміщенні костелу і займала площу

165 м.кв. - архівосховище  та 45 м.кв робочий кабінет. Очолював районний архів  Миронюк  Я.Ф. 1886 року народження. На  01.10.1936 року в архіві на зберіганні  знаходилось 15312  документів  122 фонди.

Керівництво роботою архіву здійснювало Шепетівське окружне архівне управління.

Як свідчать документи, Ляховецький архів  входив у четвірку кращих  із 10 архівів , що підпорядковувались окрарху.

Навесні 1938 року  Миронюк Я.Ф. був арештований  органами НКВД  як ворог  народу   і   розпочату ним  справу продовжив  Ільчук  В.

На початок  війни в районному архіві зберігались документи за період з 1928 по 1938 роки в кількості 19895  одиниць зберігання.

Під час окупації району в лютому 1944 року з вини крайсляйвирта  Ляховець

Арста  німецькими військами  під командуванням  обер-лейтенанта Шмідта

райархів був повністю спалений.

Пошкоджена на 50% будівля  архіву ,майно та документи  знищено повністю.

Загальна сума збитків , завданих району , становила 18850  руб.

Знищено  документи , які мали велику цінність , як наукову, так і довідкову,в них відображено  важливі етапи розвитку району, його господарські та культурні досягнення.

          На сьогоднішній день   архівна  спадщина району  охоплює період з  1944  по 2008 рік. В приміщенні площею 30 м.кв  зберігається 11126 документів  107 фондів радянської доби та періоду незалежності, понад  900 фотодокументів, 29 відеосюжетів , 306 документів  особового походження відомих людей краю.

Працівниками архівних установ району проводиться щоденна робота щодо формування архівів соціальнозначущими документами ,недопущення втрат документів на місцях, створення належних умов зберігання , пожежно-охоронного захисту  та максимальне задоволення запитів фізичних  і юридичних осіб щодо підтвердження їх      

Справедливо говориться,що без знання минулого неможливо будувати майбутнє.Тому покликання архівів - дедалі ширше пропагувати той історичний досвід, який  сформував наш народний характер, який відбиває одвічне прагнення до свободи й незалежності , використовувати безцінні 

 

 

 

 

архівні документи для виховання національної гідності , почуття гордості за соціально- майоних та інших прав.                      

нашу складну, але славну історію. Сьогодні всі архівісти працюють над поповненням документального масиву , який накопичився у процесі національного державотворення. З документів, у яких зафіксовано етапи становлення держави, наступні покоління вивчатимуть історичну правду про наше сьогодення.

 

 

 

Начальник архівного відділу       

райдержадміністрації                                                      В.Ящук

 

                                 Колективізація  на Ляховеччині.

Любов до рідної землі,до малої Батьківщини-одне з найсвятіших почуттів,яке кожен з нас проносить через усе своє життя.

В історії  українського народу було чимало  героїчних, кривавих  сторінок, які символізують одвічне прагнення до волі ,незламність духу наших предків,їхнє непереборне прагнення до свободи та незалежності.

Німими свідками  історичних подій  є архівні документи .Значна їх частина

припадає на період масових репресій українців,пов”язаних  з проведенням колективізації селянських господарств ,здійсненням примусових сільськогосподарських  компаній.

В результаті  насильницької  сталінської політики  селяни опинилися  у безвихідному становищі.Через неможливість виконати плани непомірних хлібозаготівель у селян відбирали житло,конфісковували  майно, одяг,останні залишки продовольства,викидали на вулицю,висилали,судили.

У сфабрикованих кримінальних справах фігурують звинувачення в „антирадянській агітації і пропаганді”,” в агітації проти колективізації ,проти

колгоспного ладу”, „проти політики партії на селі”,” у зриві сільськогосподарських  кампаній”,” у висупах проти хлібозаготівель”, „ за участь у „ волинках”. Організатори бунтів заарештовувались,висилались.

Селяни масово,виходили з колгоспів ,розбирали усуспільнене майно ,реманент,коней і корів.

Чітка картина  про життя населення нашого району в 30-х роках висвітлюється у доповідних записках представників органів ГПУ партійно –радянському активу.

Копії цих документів  пропонуються читачам .Документи подаються зі збереженням  оригіналу і стилю первісного тексту, написаного їхніми авторами, які мали невисокий освітній рівень,були малограмотними.Але це не применшує їхньої змістовної суті щодо оцінки тодішніх подій.

 

Інформація в інформсектор ЦК КП(б)У „Про охоплення Шепетівського округу масовими селянськими „волинками”. 7 березня 1930 р

 

             Последние политические события происходящие по Округу и характеризующиеся в основном массовыми селянскими волынками(преимущественно при участии женщин),возникшие сначала  на почве как будьто-бы недовольства политикой партии в области мероприятий по коллективизации и постепенно, до  известной степени планомерно,-переходящие в ряд ярко- выраженных антисоветских,кулацких требований- безспорно находят себе корни в первую очередь в решительном наступлении партии на кулака,ликвидирующего его как класс  на базе решительного проведения сплошной коллективизации,активизировали кулака

и все контрреволюционные элементы и духовенство.Округ граничащий с Польшей,в прошлом  являлся ареной борьбы с белыми (в частности и преимущественно с петлюровцами )насыщен в немалой части участниками петлюровского движения,жандармами,полицейскими,особенно в изобилии

контрабандистами,которые в наших пограничных условиях неизбежно,в абсолютном большинстве случаев становятся и стали  шпионами польской

дефинзивы.

Ниже мы приводим изложение событий на местах.

 

                                  Плужанский  район.

с.Корытное.  24 февр.30 г. толпа женщин  разогнала сельсовет.Побили председателя СельКНС, СОЗа и учителя (у последнего разгромили квартиру).ПредКНС совместно с учителем  переодевшись в женскую одежду удрали из села. Инвентарь разобрали весь , семена частично.Сельсовет не работал в течении 2-х дней. По приезде представителя Окр. Исполкома и Правительсьва в село ,был проведен митинг,после чего Сельсовет начал  работать.Больше никаких эксцесов не было.

 

с.Залужье .Толпа из 160 женщин пришла к Сельсовету с  требованием выдать ключи от амбаров,где хранится обобществленное зерно.Сельсовет отказался. Тогда толпа подошла к конюшне СОЗа разбила последнюю и начали расстаскивать инвентарь. Кой- кто брал не свой инвентарь а  выбирал получше.Кто отказывался брать,заставляли :”Коли не візьмеш, поб”ємо”.Семена же раздавал Сельсовет и Правление СОЗа. Работа сельсовета проходит нормально.

 

с.с. Курьянки. Дрыжаки.   26 февраля 30 г. Толпой разогнан Сельсовет. Председателя СОЗа избито. Остальной актив спрятался. Толпу подстрекали кулаки и б.жандарм,выкрикивая в толпе такие лозунги :”Люди вставайте,бийте комуністів”,”Долой Радвладу,обираймо свою”.Толпа была вооружена топорами,вилами,палками.Требования:возвратить платежи  по страховке,налогу,и т.д. а также призвали толпу идти в Изяславль освобождать арестованных,  кулаков.Какраз к этому времени в село заехало 5 человек кавалеристов,толпа кинулась к ним с криком :”Бий,стягай з коней”.Пограничники оступили.Толпа приследовала отступавших пограничников по направлению к границе.По дороге был викинут черный флаг с надписью :”Чорний прапор-хрест з церкви”.В 2-х кил. от границы толпу встетил пограничный взвод.Командир дал команду толпе „ложись”.Толпа повинувалась.Одновременно в этот момент выскочил один из толпы и накинулся на красноармейца разоружать его .Выстрелом красноармейца  этот тип  убит.

     27.февр.30 г.  Проведено изъятие 10-ти зачинщиков волынки.

    28 февр.30 г  Началь работаль сельсовет.Семена и инвентарь разграблен,брали не только те,кто внес семена , а все присутствующие.

 

с.Перерослое   25 февр.30 г. Сельсовет все время работал нормально,актив себя чувствовал бодро.Были случаи,когда бедняки не разрешили своим женам  выходить на улицу.Начали  разбирать семена и инвентарь,Однако

разобрали немного.К этому времени пришло человек 400 женщин из села Шикеренец,Радогощ и Козын и под черным флагом  направились к границе.На границе их предупредили , что в случае попытки переходу границы в них будут безпощадно стрелять.Толпа послушалась и вернулась.Организаторами этого „походу к границе” были петлюровцы и кулаки с.Козын.    

                                   Ляховецкий район.   

 

По данным до 27 февраля 1930 г селянскими волынками  в Ляховецком районе,граничащим непосредственно с Плужанским были охвачены следующие села:Хорошево,Гулевцы,Жижниковцы,М.Калетинцы,Баймаки,

Б.Калетинцы,Корница, Карасиха,Сосновка,Окопи,Мокрая Воля и Униев.

По данным на  3 марта   дополнительно были   охвачены волынками Вариводки,Кащенцы ,Сушевцы,Дитковцы,Волоски.

       Характерно отметить ,что первым селом ,проявившим волынку в Ляховецком районе-это село Хорошево.Туда прибыл к этому времени один из служащих  Плужанского  винокуренного завода ,провел соответствующую работу с сылкой на Плужное „Коллективам пришла погибель,беріть люди зерно доки воно нікуди не поділося”.Крестьяне послушались и разобрали обобществленное зерно и часть инвентаря.В результате проведенной в тот-же день политработы нашими агитаторами –посевматериал был обратно свезен.И лишь 25/11 под впечатлением событий в окружающих селах-снова разобрали посевматериал.

       В с.Корница  2 марта требовали возврата обобществленного материала.В ответ на это собрание колхоза мсключило 42 семейства из колхоза. После этого решения,исключенные из колхоза настойчиво просили об обратном их приеме.Отмечены случаи,когда мужья избивали своих жен за то,что они их довели до исключения из колхоза.

        Исключительную стойкость проявили актив и беднота с.Шуньки.Они сейчас-же,во время возникновения волынки в селе,по своей собственной инициативе арестовали 10 кулаков и связанных их доставили в Юровецкий Сельсовет.В селе до сих пор абсолютно спокойно.

      В селе Мокрая –Воля при изъятии зачинщиков 3/111 толпой был отбит  один арестованный-главный зачинщик,который организовывал толпу из 600-ти человек в с.с. Синютки,Гулевцы и Жижниковцы для освобождения арестованных кулаков. Толпа была остановлена  5 милиционерами и  местным партактивом.После предупредительных выстрелов толпа рассеялась. Через час после этого в м.Лаховцы въехала делегацыя из с.Семеново 150 челов. с красным флагом и открыли митинг, протистуя против наглых кулацких вылазок.Вслед за этим был митинг из крестьян

 

 

 

с.Шунек,которе тоже самое требовали применения  самых суровых мер кулачеству возбуждающему волынки.

     В с.Униеве при попытке группы лиц напасть на пограничника убит один крестьянин,прооводивший активную антисоветскую работу. Решительность отпора пограничников  прибодрило бедноту. После этого актив и беднота избили кулаков.

       По данным на 5/111 движение женщин прекратилось. В 19-ти населенных пунктах частью населения и членами колхоза организовано разобран посевматериал.

      Из соседнего Теофипольского и Грицевского р.р.приезжают селяне в села Ляховецкого района  с заявлениями: „Ми Вам поможемо,розбирайте все и вся, в нас на це досить сили”.

      По информации отдельных товарищей,прибывших сегодня из  района, в Ляховцах и районе наступил значительный перелом- беднота и середнячество начинают понимать провокацию кулаков и выступать против последних.

 

                          ГІРКИЙ   ХЛІБ   КАТОРЖАНИНА.

 

            В роки окупації не одна трагедія спіткала жителів нашого краю.

Масове вигнання мирних людей,особливо молоді, на примусові роботи до Німеччини було одним з найтяжчих злочинів ,заподіяних фашистськими загарбниками на Україні..

           Спочатку  вони заманювали у рабство солодкими обіцянками,мовляв,у Німеччині на вас чекає щасливе життя, Про це  писали у місцевих газетах,агітували на сходах громадян,у виробничих колективах.

          Ось витяг  із німецької листівки 1942 року :

...Зголошуйтесь до праці в Німеччині ! Ви отримаєте :вистаюче харчування ,таке саме,як німецьке населення з додатковим приділом для тяжкопрацюючих; безплатне і хороше мешкання; безплатну подорож туди і назад...; ви будете мати нагоду побачити ,яка гарна Німеччина  під час прогулянок в околиці ...; Сотні тисяч тих, які зголосилися ,працюють  уже в

Німеччині,вони вже писали до  своїх рідних захоплюючі листи  про свою працю”.

           Тяжка доля  спіткала подолян на каторжних роботах у Німеччині : виснажлива праця,голод,хвороби, катування за найменший  непослух.

          З 227 жителів Білогірщини 128 забрала смерть на далекій чужині. А ті,кому пощастило, повернулися до рідних домівок з підірваним здоров”ям.

Про те, що терпіли наші земляки на чужині, свідчать їхні листи до рідних.

З причин воєнного часу ці листи не потрапили до адресатів.Сьогодні  32 тисячі листів та листівок зберігаються в обласному архіві..Вони писані сльозами і кров”ю.То- звинувачувальні акти про фашистських катів,достовірні документи  про страждання наших земляків.

           Проте,що терпіли  наші земляки на чужині ,свідчать їхні листи : У вересні 1943 року Михайло Величко писав своїм батькам у Хорошів : „...Я вам ще напишу,що ті штани вже подерлися,що взяв полотняні,і оті другі подер,нема в чому ходити. Я не знаю,що буде далі.Ще маю одні штани,ті рябі,і білу рубашку,Я не знаю,як додеру, в чому буду ходити ... Що мені робити,сам не знаю: звідси больних не пускають додому ,сидять в лагерях по 9 місяців,то я боюсь попасти в лагеря... Я пускався втікати і не вийшло на моє...”.

 

 

 

 

 

 

       Поліщук Охрем  дружині Олені  в с.Щуньки   писав в грудні 1942 року:

„...Харчі мої такі:бруква і капуста і 200 гр.хліба. .Хліб-рано,а бруква і капуста  увечорі.І того дуже  мало.А картопля як не знайдеш,то сирі з лушпою. Дуже  добрі ...”.

             Із листів  Голуба Миколи батькам в с.Юрівку  (червень1943 року):

 „...Тілько не желаю такої жизні як мені тут ... Робота тяжка і відпочити не дають. А їсти дають такий суп ,що його не можу їсти.І так подивлюся на нього і так пішов на роботу  голодний ,а прийдеш увечір,то таке саме дадуть... Ми кажем до свого пана, що недобре,то він каже :”Зер гут” і обернувся  та й пішов ... Тут прийшлося  в молоді літа мені страдати...”

 

серпень 1943 року

„   Прийде такий час ,що ми всі будемо вдома на своїй рідній землі і самі будемо робити на себе,але не так,як зараз тут роблю холодний і голодний . Тут тра робити- недосипати,недоїдати і ні відпочити сісти...”

 

У тяжкій неволі ,в рабській праці люди жили надією.Але дуже багатьом таку надію заступила мученицька смерть.Тяжка фізична праця на шахтах, рудниках,фабриках і заводах-без будь-якої техніки безпеки.Шість хлопців з с.Йосипівці:16-річні І.Коваль,та О.Кондратюк,19-річні В.Кондратюк та О.Шулдик,21-річний С.Міщук,22-річний  О.Андрійчук загинули від обвалу шахт в м.Брандербурзі та м.Целла-Мелісі.Така ж доля спіткала В.Юрчука та М.Валігуру з Мокроволі.  Від виснажливої  праці та хвороб померли О.Бойчук

З Малої Боровиці, П.Борисюк та А.Зарічний із с.Загреблі,В.Ільчук  з с.Шимківці.У концтаборах спалені Д.Цимбалюк К.Слига,А.Романюк з с.Шуньки та Н.Мельник із с.Зіньки.Усім їм було по 18-20 років.

 

Це сумне листування –документи  великої історичної ваги.Вони є незаперечним  свідченням нелюдських мук  і тяжкої долі наших  співвітчизників.

 Нехай буде вічною священна пам”ять про тих ,хто пройшов дорогами війни,віддав найдорожче-своє життя за нинішній сонячний день ,за наше благополуччя.                                                             

 

 

 

 

Начальник архівного відділу РДА                            В.Ящук

 

 

 

 

 

 

            З    історії  розвитку охорони здоров”я в   Білогірському  районі.

 

 

       До 1917  року територія   сучасного Білогірського  району входила до складу  Острозького повіту Волинської губернії.

Район  поділявся  на чотири  волості :Ляховецьку ,Семенівську .Уніївську (Ставищанську)  та Перерослівську.

      Про медичну допомогу на початку  19-го століття  на території вищевказаних волостей даних не збереглося.

       За усними свідченнями в 1870 році в містечку Ямпіль відкрито приватну лікарню на 10 ліжок.Лікарня на той час ,крім амбулаторного прийому хворих, проводила і операції: амбулаторно-хірургічні,вправлення вивихів,переломів, видалення поліпів носа.

Лікарем в Ямпільській лікарні  працював  Михалевич  Ф.С.

    До 1910 року лікарні в містечку Ляхівці не було.Допомогу породілям надавала  повивальна бабка  Олена Миколаївна Ших-Шимковська.

    В 1910 році в Ляхівцях відкривається лікарня  на 10 ліжок.Розмістилася вона в приміщенні монастиря  і займала 5 кімнат (2 чоловічі палати ,1 жіноча,операційна  та санпропускник).Медперсонал  складався із одного лікаря  (Цицинський), фельдшерів (Броновицький та Радченко) , однієї акушерки та зубного лікаря. У цьому ж  році відкриваються  фельдшерські пункти  в селах Унієво(Ставищани ),(фельдшер Когут Федір), с.Семенів (фельдшер Савицький)  С.Денисівка (фельдшер Мартинюк М.Т.)

      В 1920 році лікарня в Ляхівцях розширюється до 15 ліжок .а в 1924 році на  кошти Житомирського губздраву  побудована лікарня  на 25 ліжок  з медамбулаторією,в якій до 1992 року  знаходилась поліклініка райлікарні.

      В 1931-1933  роках побудований головний корпус райлікарні  на 45 ліжок,будівля санепідемстанції,санпропускник,морг.В 1938 році лікарня розширилась до 50 ліжок.

       В 1925 році розпочала свою роботу  медамбулаторія в Ямполі,в 1929 році на її базі відкрилась  лікарня на 15 ліжок.

       Ставищанська медамбулаторія  організована в 1924 році .Розмістилась вона  в маєтку  колишнього поміщика Беньковського.

        Медамбулаторія в с.Переросле  організована в 1923 році .

В 1933-1936 роках відкрились медпункти в  селах :В”язовець,Сивки,Москалівка ,Миклаші, Хорошів,Корниця , Бісівка, колгоспні пологові будинки в селах :

Степанівка ,Сивки,Кащенці,Вільшаниця .Дідківці,Ліски,Юрівка,Сушівці, Погорільці.

    Райздороввідділ  до 1939 року очолювала  Космінська З.В. з 1939  по 1941 рік Лаврентьєв  П.М.

      В період окупації району (1941-1944 рр) медична допомога надавалась  середнім   медперсоналом ,що залишився на окупованій території.Медичні пункти та амбулаторії не працювали , в районній лікарні  надавалась приватна  медична допомога фельдшерами.

        Після закінчення бойових  дій на  території  району розпочалось  відновлення та розширення  сітки медичних установ району.

    В  1944  році  розвернуто 6 ФАПів  , 4 колгоспних пологових будинки,дитячі ясла  на 20  місць в Ляхівцях,3 сільських лікарських амбулаторії(Ставищанська,Семенівська ,Ляховецька),Ямпільська  дільнична лікарня на 15 ліжок і Ляховецька райлікарня на 75 ліжок.

      В 1948 році  при районній лікарні  відкрито клінічну та бактеріологічну лабораторії,в 1955 році-рентгенкабінет.

В цьому ж році  лікарем Лосем  Є.Д. організований  фізкабінет. В 1956 році  в приміщенні колишньої пральні відкрито  тубдиспансер на 15 ліжок,в 1957 році він був  реорганізований в тубвідділення ,за рахунок чого Білогірська райлікарня розшиилась  до 90 ліжок .

          В 1950 році Ставищанська сільська амбулаторія  реорганізована   в лікарню на 15 ліжок.

           В 1951 році  така ж реорганізація відбулась і в  Перерослівській  та Семенівській медамбулаторіях.в результаті чого вони перетворились на дільничні лікарні на 10 ліжок.

           В 1955  році розширилась  на  5 ліжок і  Ямпільська дільнична лікарня.

           В 1956 році  Семенівська  лікарня  припинила своє існування.

Протягом 60-90 –х років минулого століття  медичні заклади району розширювали  свої можливості по наданню медичних послуг  населенню.

В 1992 році  введено в дію нове приміщення терапевтичного  корпусу райлікарні,де розмістилась  поліклініка райлікарні та ряд відділень.

         На жаль ,процеси економічних перетворень в державі ,не оминули і медичну  галузь. В ряді медичних закладів  району відбулись зворотні процеси. Так, Перерослівська та Ставищанська  дільничні лікарні  змушені були  скоротити  стаціонарні відділення .З 2002 року  вони стали  сільськими лікарськими амбулаторіями ,а з  2005  року амбулаторіями загальної практики  сімейної медицини.

 

 

 

Начальник архівного відділу  райдержадміністрації                        В.Ящук

 

Приєднані документи:

Положення про відділ за перше півріччя підсумок 2018 звіт 9 місяців 2018 звіт ф.110 Список фондів
Переглядів: 81
Дата публікації: 16:09 29.10.2018