Анонс подій
Подій не заплановано
Пошук
Актуально | Безоплатна правова допомога
Безоплатна правова допомога

Договір трудовий чи цивільно-правовий: у чому відмінність

Основною відмінністю трудових договорів від цивільно-правового договору (ЦПД) є те, що перші регламентуються Кодексом законів про працю, а інші — Цивільним кодексом України (ЦКУ).

Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Дотримання внутрішнього трудового розпорядку означає, зокрема, що робочий час встановлюється не особою, яка за угодою має виконувати роботу, а роботодавцем (наприклад, охорона приміщення у дні та години, визначені роботодавцем із додержанням норм законодавства про працю щодо тривалості робочого часу).

Працівнику гарантуються заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо, до трудової книжки вноситься відповідний запис.

Загальне визначення ЦПД наведено у ст. 626 ЦКУ. Це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Найпоширенішими серед ЦПД є договори:

- на виконання робіт (договори підряду);

- на надання послуг.

За ЦПД підрядник на відміну від працівника не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу. У трудовій книжці запис про виконання роботи за ЦПД не робиться.

 

 Предмет і мета договору

Мета укладання трудового договору — організація процесу праці. Відповідно, предметом є сам процес праці, тобто виконання певної роботи (певних трудових функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. За ЦПД процес організації праці залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

 

Оплата роботи

Відповідно до вимог трудового договору роботодавець зобов’язаний регулярно виплачувати заробітну плату за виконану роботу в установлені для її виплати строки, а її розмір не може бути нижче за мінімальну заробітну плату.

Водночас за ЦПД оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформлюють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату.

 

Відповідальність сторін

У разі порушення працівником обов’язків трудового договору його може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності (догана або звільнення).

Крім того, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у статтях 132 та 134 КЗпП.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу згідно з актом виконаних робіт. Відповідальність виконавця роботи за порушення ЦПД насамперед має встановлюватися самим договором (пеня, штраф тощо). У трудових відносинах такі види санкцій не допускаються.

 

Охорона праці

У трудових відносинах на роботодавця покладається низка обов’язків щодо працівника, які підлягають виконанню незалежно від змісту трудового договору.

Так, зокрема, роботодавець зобов’язаний забезпечити працівникові безпечні та нешкідливі умови праці. Крім того, він не має права вимагати від працівника виконання роботи, пов’язаної із явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про працю.

Щодо цивільно-правових відносин, то в даному випадку подібних вимог немає, а визначальним фактором для умов праці виконавця є те, про що домовились сторони.

За договором підряду відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника).

Таким чином, власний ризик виконавця робіт істотно відрізняє ЦПД від трудового договору.

 

Соціальне страхування

Статтею 18 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 року №1105-XIV передбачено, що страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та в інших органах.

Також особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), підлягають страхуванню від нещасного випадку (ст. 35 Закону про соціальне страхування).

Водночас для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, тобто працюють за ЦПД, передбачено добровільне страхування.

 

ЦПД на окремі професії

В окремих випадках можливо укладання ЦПД для виконання робіт за певною професією, але за умови, що виконавці є приватними підприємцями.

Наприклад, ст. 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.92 року № 2801-XII передбачено, що медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-XIV передбачено, що підприємство може користуватися послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

 

Відрядження

Відрядження — це поїздка працівника за рішенням керівника підприємства, установи, організації до іншого населеного пункту для виконання трудових обов’язків поза місцем його постійної роботи. Тобто відрядження існують виключно для працівників (осіб, які працюють на умовах трудового договору).

Гарантії і компенсації при службових відрядженнях для найманих працівників, які працюють на умовах трудового договору, визначено у ст. 121 КЗпП, відповідно до якої працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати з найму жилого приміщення у порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

За працівниками, направленими у відрядження, протягом усього часу відрядження зберігається місце роботи (посада).

Працівникам, направленим у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

За відсутності трудових відносин ситуація інша. Якщо за умовами ЦПД роботи мають виконуватися в іншому населеному пункті, питання компенсації виконавцю витрат на проїзд, проживання, харчування тощо та розміри такої компенсації мають бути визначені безпосередньо у договорі та включатися до вартості договору. Направлення у службове відрядження при цьому не відбувається, оскільки відсутні трудові відносини.

 

Оподаткування виплат за ЦПД

Виплати за цивільно-правовим договором обкладаються тими самими податками і зборами, що і зарплаті за трудовим договором.

 

 

 

 

 

Президент підписав Закон про звільнення спадщини від оподаткування

Президент Петро Порошенко підписав Закон України № 1910-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування спадщини». Документ прийнятий парламентом у другому читанні та в цілому 278 голосами 23 лютого цього року.

 

 

 

 

 

 

 

Відповідно до Закону спрощується оформлення спадщини для найближчих родичів спадкодавця. 

Законом звільняються від оподаткування податком на доходи фізичних осіб вартості спадщини, яку від спадкодавця одержують члени його сім’ї другого ступеня споріднення: рідні брати та сестри, баба, дід та онуки. До цього часу чинним Податковим кодексом передбачалося звільнення від оподаткування члени родини спадкодавця лише першої лінії споріднення. Спадкоємці першого і другого ступенів також звільняються від необхідності проведення оцінки успадкованих об’єктів спадщини для цілей оподаткування. При цьому для всіх інших спадкоємців податок залишається у розмірі 5%.

Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та застосовується до доходів у вигляді спадщини/дарунка, отриманих починаючи з 1 січня 2017 року.

 

За матеріалами Білогірського бюро правової допомоги

 

 

 

 

Порядок  зміни  цільового  призначення  земельної  ділянки

 

Зміна цільового призначення передбачає розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Тому Вам необхідно замовити у землевпорядній організації виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення.

Щоб знайти таку організацію можна:

-  звернутися до сусідів чи знайомих, які вже оформили документи на землю, та запитати їх, яка організація це робила;

-  звернутися до місцевої ради – як правило, на території сільської чи селищної ради працюють декілька землевпорядних організацій;

-  звернутися до районного відділу Держгеокадастру України та дізнатися, які організації працюють на території Вашого району або населеного пункту;

-  здійснити пошук в мережі Інтернет.

Розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, не потребує отримання дозволу жодним органом влади. Договір між власником земельної ділянки та землевпорядною організацією є єдиною підставою для розроблення проекту.

Домовтесь з землевпорядною організацією про вартість, строки виконання робіт та укладіть відповідний договір

Землевпорядна організація має виконати геодезичні роботи і розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у строки, встановлені договором. Межі земельної ділянки, при потребі, мають бути закріплені межовими знаками встановленого зразка. Проект землеустрою має бути складений у паперовій формі та у формі електронного документу.

Вимагайте від землевпорядної організації надання Вам примірника виготовленої землевпорядної документації у паперовій формі. У разі виникнення судового спору щодо законності зміни цільового призначення земельної ділянки у суді, вона буде слугувати доказом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню уповноваженими органами влади відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України. А саме: місцевим управлінням Держгеокадастру, місцевим відділом архітектури та містобудування та іншими організаціями в окремих індивідуальних випадках.

У разі, якщо змінюється цільове призначення особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягає обов’язковій експертизі, яка проводиться Держгеокадастром України.

 Далі необхідно вернутись до органу, уповноваженого приймати рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки з клопотанням про затвердження проекту. Таким органом у межах населених пунктів є відповідна сільська, селищна, міська рада.

Уповноважений орган має прийняти рішення про затвердження проекту та зміну цільового призначення земельної ділянки або відмову у вчиненні таких дій.

Важливо знати:

Відмова органу влади у зміні цільового призначення земельної ділянки повинна бути мотивована і містити у собі посилання на підстави відмови. Такими підставами можуть бути:

-  невідповідність запроектованого цільового призначення вимогам закону або прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів,

-  неузгодженість цільового призначення земельної ділянки вимогам затвердженої містобудівної документації або документації із землеустрою.

Слідуючим кроком буде звернення до державного кадастрового реєстратора у територіальному (районному, міському) органі Держгеокадастру України із заявою про внесення змін до відомостей про земельну ділянку. Якщо інше не передбачено договором про розроблення проекту, до цього органу має звертатись землевпорядна організація.

До заяви додається розроблений та погоджений уповноваженими органами проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у паперовому вигляді та у формі електронного документу, а у разі, якщо щодо проекту проводилась державна експертиза – також оригінал позитивного висновку цієї експертизи.

Подана Вами заява на протязі 14 днів розглядається державним кадастровим реєстратором територіального органу Держгеокадастру у районі (місті), за наслідком чого, у разі, якщо подані документи складені вірно, державний кадастровий реєстратор вносить

 

відомості про зміну цільового призначення Вашої земельної ділянки до Державного земельного кадастру.

Останнім етапом є реєстрація прав на нерухоме майно в державному реєстрі прав. Це можна зробити, звернувшись до центру надання адміністративних послуг чи нотаріуса з відповідним пакетом документів. В результаті інформація про реєстрацію права за бажанням заявника може бути надана у паперовій формі.

 

 

За матеріалами Білогірського бюро правової допомоги

 

Відповідальність за самовільне захоплення земельної ділянки

 

Самовільне зайняття земельної ділянки є адміністративним правопорушенням, передбаченим статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Його вчинення тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також, статтею 197-1 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. За вчинення такого злочину встановлене кримінальне покарання у вигляді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних або арешту на строк до шести місяців.

Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.

У разі ж самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, кримінальне покарання встановлюється у вигляді штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, а у разі, якщо таке будівництво здійснено на земельній ділянці особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель - позбавлення волі на строк від одного до трьох років.

Крім того, власник або користувач земельної ділянки вправі звернутись до суду із позовом про стягнення із особи, яка неправомірно використовує земельну ділянку завданих цим збитків, а також, у разі, якщо суд визнає це обґрунтованим, і моральної шкоди.

 

 

Що необхідно зробити громадянину у разі, коли він виявив, що його земельна ділянка зайнята сторонньою особою

У разі, якщо Ви виявили, що Ваша земельна ділянка без Вашого дозволу використовується сторонньою особою, необхідно звернутись до Державної інспекції сільського господарства України. Інспектор вказаної інспекції має провести обстеження земельної ділянки, скласти акт обстеження земельної ділянки, визначити розмір шкоди, завданої її самовільним зайняттям та здійснити заходи із притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Крім того, Ви вправі звернутись до суду із позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

При виявленні ознак злочину, передбаченого статтею 197-1 Кримінального кодексу України, необхідно звернутись до поліції.

 

Як громадянину звернутись до суду із цивільним позовом про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки

Відповідно до частини першої статті 114 Цивільного процесуального кодексу України: «позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини».

У позовній заяві необхідно зазначити:

1. Найменування суду, до якого подається заява;

2. Ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;

3. Зміст позовних вимог. Це мають бути вимоги щодо звільнення земельної ділянки, а, у разі необхідності, також вимоги щодо приведення земельної ділянки у стан, придатний для її використанням за цільовим призначенням, стягнення збитків, завданих неправомірними діями відповідача.

Важливо: розмір збитків необхідно обґрунтовувати. Таким обґрунтуванням може бути, зокрема, обрахунок розміру шкоди, здійснений відповідним інспектором сільського господарства, а також інші документи та матеріали.

4. Ціна позову щодо вимог майнового характеру. У разі, якщо Ви вимагаєте відшкодування збитків та/або моральної шкоди, ціна позову буде дорівнювати сумі цих витрат. Якщо ж Ви вимагаєте лише звільнення земельної ділянки, у позовній заяві доцільно зазначити, що ви пред’являєте позов немайнового характеру.

5. Виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

6. Зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Такими доказами можуть бути показання свідків, акт обстеження, складений відповідним Інспектором сільського господарства тощо.

7. Перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

До позовної заяви Ви маєте додати: у разі, якщо позовну заяву підписав від Вашого імені Ваш представник – нотаріально посвідчену довіреність, квитанцію про сплату судового збору, копію позовної заяви та копію усіх доданих до неї документі відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, а також документи, що підтверджують Вашу позицію.

 

За матеріалами Білогірського бюро правової допомоги

 

Якщо власник авто — учасник бойових дій. Про поліс страхування
 

Учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному законом. Якщо власник автомобіля є учасником бойових дій і звільняється від обов’язкового страхування (цивільно-правової відповідальності), а користується цим автомобілем інша особа (скажімо, син, донька, дружина власника авто), то страхувати при цьому даний автомобіль не потрібно. Достатньо, окрім обов’язкових документів (посвідчення, свідоцтво про реєстрацію), «тимчасовому» водію мати при собі посвідчення учасника бойових дій або його копію власника автомобіля, тобто на того, на кого зареєстровано авто. Додам, що мова йде про обов’язкове страхування, тобто таку цивільно-правову відповідальність, яка захищає інтереси третіх осіб, яким у разі дорожньо-транспортної пригоди, нанесено шкоду. А є ще інші види страхування, якими може скористатися власник автомобіля. Таке страхування здійснюється на умовах добровільності.

За матеріалами  Білогірського бюро правової допомоги

Матеріальна відповідальність працівника.

Матеріальна відповідальність працівників – це один з видів юридичної відповідальності, що виражається в зобов’язанні працівників цілком або частково покрити матеріальний збиток, завданий з їхньої провини. В Кодексі законів України про працю (КЗпП), а саме в ст. 130 “Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників”, зазначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. За яких умов роботодавець має право притягнути працівника до матеріальної відповідальності?

Основні підстави

КЗпП чітко визначає чотири вичерпних умови, за наявності яких роботодавець може вимагати з працівника відшкодування заподіяних збитків:

  • порушення працівником трудових обов’язків,
  • наявність прямої дійсної шкоди,
  • причинний зв’язок між порушенням і шкодою,
  • вина працівника.

Відсутність хоча б однієї з вказаних умов унеможливлює притягнення роботодавцем працівника до матеріальної відповідальності. Більше того, обов’язок доводити обставини заподіяної шкоди повністю покладається на роботодавця.

 

В залежності від форми вини працівника, матеріальна відповідальність може бути обмежена, повна або підвищена.

Обмежена матеріальна відповідальність покладається на працівників у випадку псування або зниження через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), зокрема під час їхнього вироблення. Також матеріальна відповідальність працівника передбачається в разі псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, соціального одягу та інших предметів, виданих йому підприємством для користування. Зауважимо, що ця форма матеріальної відповідальності є найпоширеніша. Вона має універсальних характер і застосовується завжди, якщо інше не передбачено законодавством. Обмежена матеріальна відповідальність полягає в обов’язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати роботодавцю пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

Та не тільки працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність. Вона може бути покладена і на керівників підприємств та їх заступників, а також керівників структурних підрозділів, якщо шкода підприємству була завдана зайвими грошовими виплатами, неправильним обліком, невжиття необхідних заходів для запобігання простоям, розкрадання та знищення грошових чи культурних цінностей тощо.

Випадки притягнення працівників до повної матеріальної відповідальності викладені в ст. 134 КЗпП. Ця форма матеріальної відповідальності застосовується у випадках:

  • в разі укладання між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність,
  • одержання майна та інших цінностей працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами,
  • шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку,
  • шкоди було завдано працівником, який був у нетверезому стані,
  • шкоди завдано нестачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції).
  • відповідно до законодавства на працівника покладено відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству під час виконання службових обов’язків,
  • шкоди завдано не при виконанні службових обов’язків,
  • службова особа винна в незаконному звільненні працівника або переведенні його на іншу посаду,
  • керівник підприємства вин­ний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Окрему увагу звернемо саме на укладання між власником та працівником договору про повну матеріальну відповідальність. Такий договір укладається лише в письмовій формі з працівниками, які досягли 18 років, чиї посади або робота входять до відповідного Переліку, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24 (чинного на території України згідно з постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. № 1545-XII). Крім цього, договір про повну матеріальну відповідальність може укладатися за одночасної наявності таких умов:

  • наявність посади, яку обіймає працівник, або роботи, котру він виконує, в Переліку №447,
  • виконання обов’язків згідно з посадою, а також роботи за фахом має бути безпосередньо пов’язане зі збереженням, обробкою, продажем чи застосуванням в процесі виробництва довірених працівнику цінностей.

Тобто, суто формальний підхід до укладання такого договору, якщо у змісті нема перелічених обов’язків працівника, не дає підстав для укладання договору про повну матеріальну відповідальність.

Роботодавець зобов’язаний ознайомити працівника, з яким укладається такий договір, з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, а також з інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей. Договір укладається в двох примірниках, перший з яких зберігається в адміністрації, а другий — у працівника.

У випадках збитків, завданих працівником внаслідок розкрадання, знищення дорогоцінних металів або виробів з них, передбачається підвищена матеріальна відповідальність. Збитки, пов’язані з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, визначаються у подвійному розмірі їхньої вартості; огранованого дорогоцінного каміння, ювелірних виробів — у потрійному розмірі; іноземної валюти, а також платіжних документів та інших цінних паперів в іноземній валюті — у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день виявлення завданих збитків.

Визначення розміру заподіяної шкоди

В ч. 1 ст. 134 КЗпП зазначено, що покриття шкоди працівниками, що не перевищує середнього місячного заробітку, здійснюється за розпорядженням роботодавця шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути видано не пізніше ніж через два тижні, з моменту виявлення заподіяної шкоди, і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника.

У випадках, коли сума збитку перевищує середньомісячний заробіток, тобто під час повної матеріальної відповідальності, питання визначення розміру заподіяної шкоди розглядається виключно в судовому порядку. Щоб притягнути працівника до повної матеріальної відповідальності, підприємству потрібно звернутися до суду за місцем проживання працівника. Згідно законодавства, термін, протягом якого роботодавець може подати позов до суду, не може перевищувати одного року з дня виявлення заподіяної шкоди.

Суд при визначенні розміру шкоди, крім прямої дійсної шкоди, враховує також ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Якщо шкода стала наслідком не лише неправильної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, то розмір відшкодування повинен бути відповідно зменшений.

Суд також може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, якщо шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

Разом з тим, працівник може відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі або частково і в добровільному порядку. Наприклад, за згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Звільнення від матеріальної відповідальності

Є і такі причини, які звільняють працівника від матеріальної відповідальності. Зокрема, це відбувається у випадках:

  • якщо відсутня вина працівника,
  • якщо шкода належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику,
  • якщо шкоду заподіяно працівником, який перебував у стані крайньої необхідності,
  • якщо керівництвом підприємства не було створено працівнику належних умов, необхідних для збереження майна,
  • якщо до обов’язків працівника не входило стежити за збереженням цього майна.

 

 

За матеріалами Білогірського бюро правової допомоги